Напевно, немає на Африканському континенті загалом і в Південно-Африканській Республіці зокрема постаті більш відомої за Нельсона Манделу. Політичний лідер, правозахисник, який присвятив життя боротьбі за ідеали рівності і братерства. Свою діяльність він спрямував не тільки на подолання расистського режиму апартеїду в ПАР, а й вивів свою країну на шлях демократичного розвитку. Його життєві погляди стали орієнтиром для мільйонів, хоча тернистий шлях багаторічних випробувань довелося ділити з однією людиною – дружиною, однодумцем і послідовником – Нонзамо Занієве Вінніфрід Мадікизелою Манделою, а простіше – Вінні Манделою. Це вона чекала на чоловіка довгі 27 років. Це їй присвячені чоловікові рядки: "Твої думки запалюють у моїй душі мільйони розжарених вуглин". Так писав Нельсон Мандела не просто своїй соратниці, коханій жінці, а й матері їхніх дітей – Зенані та Зіндзі, яких Вінні виховувала сама, без чоловіка.
Вони одружилися 1958 року, коли політична зірка Нельсона вже яскраво сяяла. Вже тоді він йшов до мети всього свого життя – розбудови якісно нового суспільства в Південно-Африканській Республіці. Вже тоді він палко боровся з режимом апартеїду.
Так само активно боролася й Вінні. Вона стала для чоловіка його тилом, його підтримкою, його надією. Недивно, що для мільйонів і вона уособила символ боротьби з апартеїдом. Вона по праву стала “матір’ю нації”, як її називають і сьогодні.
Вінні повсякчас виступала з палкими промовами, вела агітацію в пресі, за що неодноразово опинялася за гратами – так само, як і чоловік. Через свої переконання Вінні півтора року провела в одиночній камері! Але попри всі знущання та моральні приниження вона поверталася до людей, до своїх соратників, до тих, кому на роду було написано боротися з ганебним режимом расової дискримінації.
Вона заслужила на повагу та любов народу. А там, де любов, там є страх і заздрощі. Особливо прикро, коли вони лунають з боку соратників і торкаються чоловіка, однодумців, простих жителів ПАР.
Спецслужби Південно-Африканської Республіки ніколи не приховували своїх намірів дискредитувати родину Мандели, а через це й весь антирасистський рух. На початку 60-х агенти Бюро державної безпеки ПАР затято входили в довіру до керівництва антирасистського руху та, використовуючи амплуа "противників апартеїду", шукали найменший компромат на політичних лідерів, провокуючи нові кримінальні справи та арешти.
Звільнений після 10 000 днів ув’язнення, Нельсон Мандела мав повернутися в політику і стати новим главою держави. Та деякі з його однопартійців зробили все, аби не допустити при цьому зміцнення позицій Вінні Мандели. З подачі таємної поліції, агенти якої були введені в особисту охорону сім’ї Мандели, було спровоковано скандал навколо так званої справи про "футбольний клуб Вінні Мандели". Жінку обвинувачували в корупції та невірності. Явно замовною була й справа про "палац Мандели", яким виявився двоповерховий будинок, що “надто вирізнявся” на тлі вбогих будівель Соуето. Його будівництво, мовляв, коштувало 400 тис. доларів. Гроші буцімто були взяті з пожертвувань, що надходили з-за кордону на боротьбу з апартеїдом.
Подібний бруд ллється й сьогодні, коли Вінні так само популярна, коли її знов поважають і до неї прислухаються. Попри всі плітки та безпідставні звинувачення, Вінні Мандела понад 20 років обіймала впливові державні посади, активно займалася розвитком гуманітарного напрямку. В 2007 році вона повернулася в політику й очолила виконавчий комітет Африканського національного конгресу. На цій посаді вона стала активно виступати проти існуючої в ПАР антиімміграційної політики, яка призводить до масових заворушень та сутичок.
Вінні особисто опікується питаннями розселення біженців і мігрантів, час від часу запрошуючи мігрантів навіть до своєї власної оселі. Значну увагу вона приділяє й підростаючому поколінню – дітям, які вже не знали режиму дискримінації, але гостро переживають не менш важкі проблеми державного становлення.
Утім, Вінні не зрадила своїм ідеалам – ідеалам рівності народів, свободи і братерства. Не зралила ідеалам своєї молодості, своїм глибоким переконанням, одного разу доведеним молодим і завзятим Нельсоном Манделою.
Та чи готове суспільство відповісти і сприйняти ці ідеали сьогодні? Чи світитимуть вони суспільству так само яскраво й потужно, як у середині минулого століття?
Анатолій Лазаренко, експерт Міжнародного фонду «Єдиний світ»